Дистанційні технології

Наприкінці XX - початку XXI ст. у зв'язку з процесами глобалізації, інтернаціоналізації, міжкультурного діалогу, розвитку інформаційних і комунікаційних технологій гостро назріла необхідність серйозної модернізації системи освіти.
Фахівці зі стратегічних проблем освіти називають дистанційне навчання освітньою системою XXI століття. Дослідження багатьох вчених (О. Андрєєв, В. Кухаренко, Є. Полат, А. Хуторський та ін.) у сфері дистанційного навчання дозволили виявити його основні особливості:
орієнтація на самостійну пізнавальну діяльність студентів;
суттєві потенційні можливості дистанційного навчання для активізації навчально-пізнавальної діяльності студентів;
можливість організації відкритого навчання, розширення аудиторії споживачів освітніх послуг;
інтеграція світових освітніх послуг;
зниження за певних умов матеріальних витрат на організацію та здійснення процесу навчання.
Особливої уваги заслуговують нові підходи до навчання, що впроваджуються в досить консервативному середовищі європейських університетів часто хаотично - «знизу вгору». І настав час для розробки комплексних національних стратегій і програм розвитку ВНЗ.
Дистанційне навчання  це вид освітніх послуг, що набирає популярності у всьому світі. Таке навчання відноситься до вищої освіти, є однією з його форм і способів організації навчання. З часом технології навчання вдосконалюються завдяки передачі інформації і формуванню нових мереж інформації. Так, нині форма дистанційної освіти існує практично у всіх університетах світу.
Група з модернізації вищої освіти ЄС опублікувала доповідь про впровадження нових підходів до навчання і викладання в університетах «New modes of learning and teaching in higher education». У доповіді аналізується наявна в ЄС практика з модернізації вищої освіти і пропонується 15 рекомендацій для розвитку нових освітніх технологій в університетському середовищі 4.
Дослідження ринку дистанційного навчання говорять про те, що темпи його росту досить високі, а на Заході він оцінюється мільярдами доларів. От чому кожен навчальний заклад України зацікавлений у тому, щоб якнайшвидше зайняти місце на цьому ринку.
В недалекому минулому отримувати знання «з доставкою додому» здавалося привілеєм зарубіжних студентів, сьогодні майже в кожному українському ВНЗ є можливість відкрити дистанційну форму навчання. Однією з проблем упровадження дистанційного навчання у вишах є недостатня законодавча база. Науковці прогнозують, що недалекий той час, коли дистанційна форма навчання нічим не поступатиметься очній формі навчання.
Під дистанційним навчанням в Україні прийнято вважати комплекс послуг, що надаються шляхом створення особливого освітнього середовища, в котрому місце знаходження комп'ютера не відіграє ніякої ролі. Можливим є навчання вдома, на робочому місці, в аудиторії центру дистанційного навчання, скрізь, де є ПК з підключенням до мережі Інтернет.
До IT-технологій, що найчастіше використовуються в процесі дистанційного навчання, можна віднести пересилку матеріалів для вивчення через мережу Інтернет, підручники в електронному вигляді, семінари, вебінари, голосова пошта, відео- і телеконференції, односторонні відеотрансляції (зворотний зв'язок - по телефону) та ін.
Розглянемо основні переваги дистанційного навчання у вишах.
Відмінністю дистанційної форми є те, що вона передбачає індивідуальне навчання кожного студента за розробленим саме для нього планом. Такий план є гнучким у своїй основі, проте, після затвердження визначає характер і графік взаємодії учасників навчального процесу, слугує для оцінки успішності навчання. У порівнянні з цим, ключовою характеристикою в рівній мірі і очного і заочного навчання є груповий характер занять
3.
  Отже дистанційне навчання – це форма здобуття освіти, поряд з очною та заочною, при якій в освітньому процесі використовуються кращі традиційні та інноваційні засоби, а також форми навчання, що ґрунтуються на комп'ютерних і телекомунікаційних технологіях.
Роль викладача у дистанційному навчанні є важливою. Він повинен розробити і представити у віртуальному навчальному середовищі навчально-методичні комплекси своїх дисциплін, також визначити основні методи навчання, розробити форми контролю і критерії оцінювання результатів навчання тощо. Викладач із лектора має перетворитися в наставника – тьютора (опікуна), наукового керівника студента. Обов’язково потрібна певна кваліфікація і відповідні інформаційні компетенції: вміння використовувати інтернет-ресурси, самостійно освоювати нові прийоми комунікації, застосовувати мультимедійні засоби, брати участь у різних формах взаємодії зі студентами.
Система дистанційної освіти, як і будь-яка система, недосконала і має як «+», так і «-». До основних недоліків дистанційного навчання можна, по-перше, віднести відсутність «живого» спілкування студентів і викладачів, яке лежить в основі традиційної форми навчання для формування світогляду. Цей фактор є одним із основних, що впливає на якість освіти 2, с.10.
При дистанційній формі навчання використовуються як текстові, так і графічні, звукові файли, відеофайли. У багатьох користувачів всесвітньої мережі  існують проблеми зі швидкістю отримання інформації. У деяких немає доступу до Інтернету або немає можливості знаходитися в мережі необхідний час. Отже, погана якість зв’язку може негативно впливати на якість надання освітніх послуг тощо.
Оптимальним вирішенням цієї проблеми експерти  пропонують поєднувати у ВНЗ традиційну і дистанційну форму навчання при вивченні окремих модулів.
Сьогодні в світі існує безліч форм дистанційного навчання :
Adaptive learning (адаптивне навчання)  навчальний процес, який адаптує навчальні матеріали і методи до потреб споживача.
Badges  гнучкий механізм для визнання досягнень як неофіційна альтернатива акредитації.
Blended learning (змішане навчання)  навчальний підхід, який поєднує в собі он-лайн і очну форму навчання, що дозволяє більш високий рівень самостійності в процесі навчання.
E-learning (електронне навчання) – ця форма навчання проводиться за допомогою електронних засобів масової інформації, як правило, в Інтернеті.
Flipped classroom (перевернуті класи)  модель навчання, у якій студенти спрямовані на самостійну роботу вдома, наприклад, дивляться відео- лекції, а потім за допомогою майстер-класу застосовують нові знання. При такій формі навчання студент активно співпрацює із викладачем та іншими студентами в  інтерактивному просторі.
Learning analytics (навчальні аналітика)  збір, аналіз і подання значної кількості даних, пов'язаних із навчальною діяльністю студентів.
MOOC (Масивні Відкриті Інтернет Курси) – он-лайн курс, який вільно доступний для всіх і включає в себе відкриті навчальні матеріали та можливості для взаємодії і співпраці між студентами.
SPOC (Малі Приватні Інтернет Курси) – курси, схожі на MOOC, але використовується як змішуване навчання.
DOCC – відкриті спільні навчальні курси, що вперше  пілотовані у вересні 2013 року в США, де професори в кожній установі мали на меті створити власну версію курсу, заснованого на однаковому матеріалі. Кожен професор може розробити додаткові матеріали для своїх студентів, і студенти можуть співпрацювати по мережі.
Open Educational Resources (OER) – частина даних або змісту відкриті, будь-хто може вільно їх використовувати, зберігати і поширювати .
Open source software (OSS) – Відкриті освітні ресурси (ТМР) – ресурси, будь-який інтернет-матеріал котрих є вільним і доступним.
Разом з тим сучасний стан розвитку дистанційного навчання в Україні ще не відповідає вимогам суспільства, яке прагне стати рівноправним членом європейської та світової спільноти, де мільйони громадян задовольняють свої освітньо-інформаційні потреби через телекомунікаційні мережі, в тому числі через Інтернет 4, с.38.
Аналіз стану дистанційного навчання показує, що всі навчальні заклади, організації та установи, які впроваджують або використовують технології дистанційного навчання, наштовхуються на реальні труднощі, подолання яких потребує цільового фінансування, об’єднання зусиль цих закладів із зусиллями державних органів, координації спільних дій та нормативно-правового забезпечення, що сприятиме прискоренню цього процесу 2, с.24.
Сучасні досягнення українських університетів у впровадженні дистанційного навчання полягають у розробці власних та освоєнні платформ дистанційного навчання загальновідомих світових розробників. Розробка комплексного підходу до створення національного навчально-наукового інформаційного середовища України, яке б включало телекомунікаційну інфраструктуру, інформаційні ресурси освіти та науки, мережі електронних бібліотек, міжуніверситетські віртуальні лабораторії; приєднання до європейських навчально-наукових мереж та інформаційних ресурсів; формування та вдосконалення нормативно-правової бази дистанційної форми навчання; зважена демократизація ліцензійних вимог до дистанційного навчання щодо обсягів фахової підготовки, інформаційного та кадрового забезпечення.
Упродовж наступних 20 років в Україні завершиться перехід до новітньої форми інтелектуальної та професійної соціалізації людини, однією з найважливіших педагогічних технологій якого стане дистанційне навчання. Це відбудеться не лише тому, що дистанційне навчання є більш ефективним з економічної точки зору, що воно є більш інформаційним, потребує менших затрат фізичної енергії і часу, а й тому, що його доступність для всіх громадян вперше створює умови для реалізації принципу «навчання – впродовж усього життя», що є найважливішою складовою динамічних темпів розвитку сучасного соціуму 1.
Дистанційна форма освіти створює єдиний інформаційно-освітній простір, куди слід включити всілякі електронні джерела інформації (у тому числі й мережеві): віртуальні бібліотеки, бази даних, консультаційні служби, електронні навчальні посібники, кіберкласи. Головним при організації дистанційної форми навчання є створення електронних курсів, розробка дидактичних основ дистанційного навчання, підготовка педагогів-координаторів.
Велика кількість сучасних дистанційних курсів не відповідає педагогічним вимогам, або відповідає лише частково. Звідси значущість проблеми, пов'язаної з розробкою самих курсів дистанційного навчання та методикою їх використання для різних цілей.